Że uciekać i kochać bez nadziei muszę.
Niech ślub ziemski innego darzy ręką twoją,
Tylko wyznaj, że Bóg mi. poślubił twą duszę.
Adam Mickiewicz
І не страшне мені кохання без надій!
Хай з іншим шлюб земний ти візьмеш без опору –
Небесний шлюб господь судив нам, зрозумій.
Адам Міцкевич
Історія нашого готелю тісно пов’язана з романтичною історією молодого вродливого поляка Кшиштофа Лавільского та чарівної Анни Лебединцевої, дочки настоятеля Софієвського монастиря – Лебединцева Петра.
Довгий час, від ХІ ст. землі, які носять сучасну назву Теремки , мали зовсім іншу назву – Софійські дачі. Назва ця, в першу чергу, була обумовлена тим, що це місце належало церкві, а саме Софійському монастирю, і слугувало пасовищем для монастирської худоби. Були тут і будинки, один із них, найбільший та найбагатший – належав протоієрею Софійського собору (1868 по 1896), відомому церковному і громадському діячеві Петру Лебединцеву. Петро Гаврилович мав дочку – по розповідям– дуже вродливу, обізнану та приємну. Як і водиться , вона не мала відбою від прихильників, та серце її полонив саме він – скромний і неговіркий польський гімназист Кшиштоф Лавільський – майбутній архітектор, виходець з Кракова.
Кохання їхнє було по справжньому безмежне. І, можливо, ця історія мала би щасливе завершення, якби не батько Анни – Петро Гаврилович, якого не влаштував союз дочки з нареченим іншої конфесії. Будучи високопоставленою церковною особою в Києві, він не бажав мати своїм зятем вихідця з Польші, тим більше католика.
Щастя закоханих виявилось під загрозою. Молитви і сльози молодих не могли розтопити лід батьківського серця. Кшиштоф просить у близького оточення протоієрея про зустріч з батьком коханої. В похмурий листопадневий день року 1913 Кшиштоф прибуває до маєтку священника. Молодий католик просить руки і серця Анни, обіцяючи побудувати для своєї нареченою палац в Софієвській дачі , який би був не гіршим за Підгорецький – перлину Полісся. Петро Гаврилович прохання не відхиляє, але і благословення на шлюб не дає, обіцяючи все обміркувати.
Прогулюючись по холодному Подолу, Анна Петрівна підхоплює нежить, що згодом переростає в хворобу, яку тогочасні лікарі чахоткою – туберкульоз . Після двох місяців боротьби зі страшним недугом, Анна помирає. Мало не збожеволівши від жахливої втрати, на могилі нареченою Кшиштоф дає обіцянку, що він виконає те, що обіцяв – він побудує палац в Софійській дачі, який би за своєю величчю та красою не поступився Підгорецькому палацу.
Звичайно, як це часто і буває, доля розпорядилась зовсім інакше. Обіцяне не втілилось в життя. Через революцію Кшиштофу Лавільському довелось повернутись до рідного Кракова. Але через багато-багато років, в сучасній Польші, в сім’ї Войтека Косіора, історика-дослідника, були знайдені його листи та креслення Палацу Софійської дачі – Лавілії.
Вона була побудована в 2012 році. І зараз вона стоїть та радує всіх киян та гостей столиці, і нагадує про те, що вічне кохання все таки існує.